Тома Капкан
Вечір. Чи вже ніч? Кому як. Втомлене сонце потроху здає позиції: треба ж і перепочити колись – самому подрімати й землі дати хоч трішечки насолодитись прохолодою.
Приїхали рано-вранці: треба помідори зібрати, прополоти грядки… В селі роботи нелічено, особливо біля закинутої хатини, де вже сім років живуть лиш комахи і павуки.
Мама спить, та дрімота приходить не до всіх. Ще не час, хоч ніби й наробилась, та сну чомусь нема. Піднялася з ліжка. В хаті тихо, тільки десь на іншому боці кімнати виспівує комар. Підскочило й забилося з подвійною силою серце. Босими ногами по кошлатому килиму, далі – гладенько виткана доріжка, нарешті – знайомі черевики.
…
Повний текст читайте у журналі Однокласник, №10, 2022