За що ми любимо «Дюну»
“Дюна” Френка Герберта відома своїм складним всесвітом, дивними персонажами та неймовірними пригодами. Це унікальний твір і ні на що не схожий унікальний світ. І це може трохи налякати деяких читачів. Втім, незважаючи на свою “дивність”, “Дюна” залишається цікавою завдяки своїй здатності захоплювати уяву читача.
Світ “Дюни” спонукає читача до роздумів: химерні персонажі, дивні події та незвичайний світ змушують читача ставити запитання та шукати відповіді.
“Дюна” розширює межі уяви: неймовірні технології, політичні інтриги та епічні битви захоплюють читача та переносять його в інший світ. “Дюна” змушує задуматися про важливі питання: книга порушує теми екології, релігії, політики та людської природи, що змушує читача глибше замислюватися про світ навколо нього. Дюна” – це не просто дивний роман. Це книга, яка змушує задуматися, розширює межі уяви та захоплює читача з першої до останньої сторінки.
Але, якщо трохи подумати, то щось з “Дюною” не так. Давайте, спробуємо розібратись, що саме.
Є зручний інструмент, для того, щоб виміряти наскільки чи не занадто дивна історія для читача. Інструмент називається “Трикутник дивності” і його запропонував Скотт Роджерс, письменик та розробник відео-ігор.
Уявімо, що історія – це трикутник. Вершини трикутника – найголовніші складові історії: персонажі, події та світ в якому відбувається історія. Для того, щоб читач міг зануритись в історію, необхідно аби хоча б одна із складових була близькою і зрозумілою для читача. Інакаше, історія буде надто дивною для нього і він чи вона її не зрозуміють.
Наприклад, книги про Гаррі Поттера. Дивний світ в якому живуть маги, ельфи, гобліни, дракони, і звичайні люди, які ні про що не здогадуються. Пероснажі потрапляють у химерні пригоди: літають на драконах, грають в дивацьку гру квіддічі шукають ґорокракси. Але головні герої (і не головні також) зовсім не химерні і чудернацькі. Сміливий і чесний Гаррі, розумна Герміона, не дуже розумний, але добрий Рон, мудрий Дамблдор та навіть жахливий Волдеморт – знайомі персонажі, і з ними легко поринути в історію.
“Кораліна” Ніла Геймана чи “Мумі Тролі” Туве Янсон – інші історії. В них в дивному світі живуть химерні персонажі, які втім, ведуть достатньо нормальний спосіб життя і потрапляють у досі буденні пригоди. Мумі-тролі влаштовують пікніки, ходять в гості один до одного, розмірковують про життя.
У фільмі Тіма Бартона “Едвард руки-ножиці” незвичний юнак, у якого (сюрприз) замість рук – ножиці, потрапляє в непересічні ситуації в цілком звичайному американському передмісті.
“Та зрозміло вже”, думаєте ви. “До чого тут “Дюна”?”
Дюна тут ні до чого. Бо вона дивна за всіма трьома позиціями.
(Продовження матеріалу читайте у журналі “Однокласник”, №2, 2024)
