Кутова Софія, студентка ІІ курсу ВСП «Оптико-механічний фаховий коледж КНУ імені Тараса Шевченка», вихованка ІТА «ЮН-ПРЕС»Київського Палацу дітей та юнацтва
Тарас Драговоз був веселою і життєрадісною людиною, незважаючи на суворі риси обличчя і солідність постави та спортивну статуру. Скільки його пам’ятаю – він завжди посміхався і багато жартував, але водночас з ним можна було поговорити про все на світі і отримати гарні поради. Тарас був уважним слухачем, що робило розмову ще приємнішою і викликало бажання продовжувати дискусію годинами. Він намагався допомогти кожному, коли міг, докладаючи всі свої зусилля та можливості, і відмовляв, якщо був не певен, що зможе віддатись на сто відсотків.
Попри всі перешкоди на шляху, Тарас ніколи не здавався, тримаючи голову високо піднятою. Він завжди крокував уперед, щоб не сталося. Був цілеспрямованою та наполегливою людиною, чим я неймовірно захоплювалась і що я в ньому поважала всім серцем. І ці людські чесноти вели його до фінішу у всіх справах, які він починав. Так, наприклад, у майже сорок років це допомогло Тарасу здобути другу вищу освіту. І його прагнення до самовдосконалення у такі роки дає мені привід не зупинятись на самоосвіті, не задумуватись над чужою думкою й робити те, що подобається, прагнути робити те, що справді приносить радість.
Тарас займався полюванням і спортом. Як я згадувала раніше, у нього було складне життя, що майже на кожному повороті підкидало якісь складнощі й неприємності. Він борсався в життєвих складнощах і викликах дуже довго до знесилення й бажання покінчити з усім раз і назавжди. Але Тарас не здавався. Через такі негаразди люди зазвичай стають озлобленими, жорстокими, проте це не про нього. Тарас не загубився у викликах долі, не зраджував собі і своїм принципам, стаючи сильнішим і мудрішим щоразу, як приголомшували проблеми. Здавалося, що все це робило його душу лише добрішою, а волю – сильнішою.
Повну версію матеріалу читайте у Однокласнику, №1, 2024
