Інна Теплова,
-1-
У тридев’ятому, а може, навіть й у тридесятому царстві неспокійно. Бо інакше що воно грохоче? Небо ясне… Хоча ні: оно зірниці крайнеба. І грім. Ніби там якісь незримі істоти сваряться…
Людське око не зазирне за обрій, де на межі світла та пітьми і справді гаряче.
– Чи не забагато в тебе всього, Мокош? Диви: поля, ліси, річки, гори… А в мене що? Самий льох? Темний склеп? Віддай мені хоч щось зі своїх пишних володінь! – голос гуркотить громом, луною озивається у чистому небі.
– Не можу, Кощій, це власність живих, – Земля-Мокош спокійна – знає, про що каже.
А з пітьми – сполохи він гніву: не подобається Кощію відповідь!
– Тоді про насіння снігових квітів можеш не мріяти – не дам! Не дам! Зими не буде! – ляснув об своє кістляве коліно кістьми долоні, аж блискавки знялися!
– Отямся, Кощію! Як не буде зими – не буде врожаю, все загине! – перший раз Земля чує такі погрози. – Є одвічний порядок: зима має бути сніжна, щоб мої паростки не померзли та напилися, як прийде час. Щось безглузде ти задумав, Кощій! Нема в тебе права цей порядок порушувати.
– Чи ти мені, Мокош, указ? Не хочеш ділитися – нехай все гине! А як згине, само до мене й потрапить – у царстві мороку місця доволі! Просто зараз відправлю круків, щоб звістку рознесли: нехай все живе готується, бо скоро стане неживим!
Зареготав Кощій так, що мало не помер від сміху – та він безсмертний, нема йому чого боятися.
Покотився той регіт громом над землею, полетіли чорні круки по усіх усюдах, понесли чорні круки чорні звістки…
Ось один з круків летить та другому й каже:
– Скор-р-о нам буде багато поживи – все помр-р-ре!
– Кмітливий ти, як та кур-р-рка! Все помр-р-ре, то й ми помр-р-ремо! – відповідає другий.
– Ну, то хоч наїмося кра-кра-красно перед тим, бо наш пан Кощій тільки жданиками годує, в нього й взимку снігу не випр-р-росиш, – зауважуе перший.
– Оце вже твоя правда, братику! Про ці його обіцянки зараз і сповіщатимемо! Хоча потім-таки всі скажуть, – зітхає другий, – круки винні, круки накар-каркали…
Аж тут сорока наздоганяє:
– Чи-чи-чи є новини, панове? Хвіст вільний, аж нудно літати! Та-та-та й подружкам вже давно нема чого на хвості разносити.
– То Ви, шановна, дуже влучно натр-р-рапили: належний час, належне місце! Будуть Вам такі новини, що кар-р-раул! Пір-р-р’я дибки стане!..
-2-
Які хмаринки за вікном пливуть – це ж просто чудасія! Оно в слоненяти зараз хвіст відпаде та пристане до кицюні… ой-йой, до носа! Тепер в неї два хвостика – позаду й попереду! – хлопчисько цілковито поринув у цю небесну гру: парта біля вікна – така спокуса!
Та вчитель у вікно не дивиться – вчитель дивиться на учнів та веде своє:
– …і якщо пори року не будуть змінювати одна одну, в нас почнеться безліч проблем і з сільским господарством, і з… О, ти ба, – помічає він хлопчика, – черговий віконний мрійник! Василь!
…
Повну версію матеріалу читайте у Однокласнику, №1, 2024
