Ірина і Тарас Фонруд
Біля входу в метро було людно.
Тато встановив туристичний столик, Інга поклала шахову дошку і тепер розставляла фігури. Чорно-білий скарб подарований батьками на Новий рік. Минулої осені Інга тільки вчилася грати в дорослу гру і не помітила, як шахи перетворилися на хобі.
Білі – собі, чорні – супернику.
Готово.
Поглянула на небо. Полуденне сонце стояло точно по центру, обпікаючи місто гарячими променями. Триповерховий будинок відкидав коротку тінь, але пройде трохи часу, тінь виросте і стіни подарують приємну прохолоду.
Тато поклав на тротуар картонний ящик з табличкою «на ЗСУ. Батальйон номер 00000».
Кілька перехожих, не зупиняючись, з інтересом поглянули спочатку на табличку, потім на шахи і поспішили далі до дверей метро.
— Ну все, я пішов, – промовив тато, – Як будеш збиратися додому, подзвониш, я за тобою приїду.
Інга вдячно кивнула і сіла на табурет.
Компанія з трьох жінок поважного віку у різного крою сукнях в однаковий великий горошок та літніх капелюхах з широкими полями зупинилася навпроти. Вони підозріло поглянули спершу на шахи, потім на Інгу.
— І що це має бути? – запитала одна з них, очевидно лідер їх невеличкої групи.
— Збираю на тепловізор для батальйону, де служить мій брат, – відповіла Інга, дещо нервуючи. Вона добре грала в шахи, але показувати свої здібності на публіку ледь наважилася. Якщо чесно, до останнього сумнівалася і навіть сьогодні зранку майже нічого не їла через хвилювання.
— Добре граєш? – запитала жінка.
Інга стенула плечима. Гросмейстером вона себе не відчувала, хоч грала непогано. Принаймні в школі одна з найкращих. Звісно, можна було б прокачати скіли на додаткових курсах, але якось останнім часом подібні розваги були зовсім не важливими.
— Та так…, – трішки соромʼязливо відповіла Інга, поправляючи фігури. Чомусь було важливо, щоб вони стояли ідеально рівно на своїх позиціях.
— Я б з тобою зіграла, але не вмію, – жінка відступила на крок, дістала гаманець і опустила в коробку кілька купюр різного номіналу.
Підійшла молода пара. Дівчина щось прошепотіла своєму супутнику, вказуючи на шахи, хлопець почервонів і заперечливо хитнув головою. Ковзнув поглядом по коробці з донатами, вийняв з кишені складену вдвоє рожеву купюру і опустив в ящик.
…
Повну версію матеріалу читайте у Однокласнику, №1, 2024
