Олена РОСІНСЬКА, психолог, фахівець із комунікацій

Сьогодні ми продовжимо розмову про  твої відносини з батьками і поговоримо про складний аспект – неправду як захисну реакцію чи реакцію страху. Досвід показує, що найчастіше неправду підлітки говорять саме батькам, але чи це неминуче? Подумаємо разом.

Ти заплющуєш очі, але не стаєш невидимим..

Як уперше сталася ситуація, коли тобі здалося, що краще збрехати? Мабуть, ти вже цього не пам’ятаєш, і так само важко тобі згадати, що тоді змусило тебе до неправди. А можливо, ти не можеш забути цю ситуацію й відчуваєш постійний сором від згадки?  Важливо знати, що в кожного нашого вчинку є причина і є наслідки. Про це ми і поговоримо сьогодні. А до розмови я хочу долучити таких же, як і ти, юних людей, які поділяться своїми міркуваннями про брехню. Для них це була відверта розмова, в якій довелося відкривати себе, тому й тебе прошу зараз відкритися собі самому чи собі самій.

Брехня – рідна сестра страху. Нерідко перші випадки брехні пов’язані саме з батьками — людьми, котрі можуть покарати або принаймні оцінити наші вчинки. Нам не хочеться бути ні покараними, ні негативно оціненими, тому ми змінюємо картину ситуації, недоговорюючи чи описуючи події не зовсім так, як вони відбувалися насправді.

Олександр: «Ми починаємо брехати з малого віку саме через страх. У першу чергу страх відповідальності за власні дії. Маленькі діти не здатні впливати на навколишній світ самостійно, вони завжди потребують допомоги й шукають найпростішого вирішення ситуації. Вони роблять це практично інстинктивно, не помічаючи інших способів вирішення проблеми».

Матеріал повністю читайте у журналі «Однокласник» №11-12 2022.

Від admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *