Всі знають, що не слід дарувати надто дорогі речі. Однак це аніскільки не означає, що слід дарувати те, що тобі аніскільки не потрібне. Це притомане, тим зайнятим і заклопотаним особам, які геть випустили з голови запрошення на день народження і, схаменувшись останньої миті, гарячково починають шукати у своїх шухлядах або на полицях супермаркеті щось “таке”. Або що давно лежить без ужитку чи те, що лежить поближче – бо відразу не сподобалося і не знадобилося:
О, знайшов! Пригадую, хтось подарував мені ту блузку (сорочку, шарф, кепку – потрібне підкреслити), яка вийшла з моди ще за часів імператриці Єлизавети. Ото її я і подарую своєму найкращому другу (найкращій подрузі – потрібне підкреслити)
Хутенько блузка загортається в цупкий папір, і ти, надзвичайно задоволений своєю кмітливістю, мчиш на свято …
Але приводу для задоволення тут немає ніякісінького! Це – вкрай негарно. Гірше може бути тільки в тому випадку, коли ви відверто скажеш подрузі (або другові), що аніскільки про дружбу не мрієш і що ти подружко (друг), мені цілком байдужий.
Уявіть себе в такому становищі – і зразу відчуєте смак щирого ляпаса на своїй щоці. Отож – золоте подарункове правило: Пані та панове, ніколи не даруйте речі, які ви самі одержали в подарунок, або ті, які вважаюте не гідними себе.
Може статися, що ви таки й справді згадали про свято з врученням подарунків останньої миті. Що робити? .. Найкраще – не дарувати взагалі нічого! Часом твій гарний настрій і щирі слова привітання можуть стати дорожчими за будь-яку річ.
Хоча, звісно, краще взагалі про це не забувати. Цінність подарунка залежить передусім від трьох умов:
1) від почуттів, з якими подарунок роблять;
2) від того, наскільки підходить він до свята та особи;
З) від манери дарувати.
От про останнє треба сказати окремо.
(Продовження матеріалу читайте у журналі “Однокласник”, №2, 2024)
